світлина з ресурсу kolobkov.net
...Бачив якось в одному з магазинчиків, що торгує брендовим одягом в київському "Метрограді", табличку: "Zона обслуговування VIP-клієнтів" (ось ця "Zона" мене просто вбила! :-))) Все б нічого, якби табличка не була видрукувана на листку формату А4 і засунута в прозорий файл. Виглядало вбого (шкода не сфотографував - досі не можу собі пробачити).
Сама ж "Zона" являла собою відгороджений темною шторою кут, де стояв шкіряний диванчик, с купою глянцевих журналів на журнальному столику перед ним. Виявляється, "VIP-клієнтам" в цьому магазинчику пропонують нечуваної крутизни сервіс - глянцеві журнали в кабінці для примірки одягу! Вау!
Для "простих смертних" примірочна кабінка, на відміну від "Zони", виглядала не так шикарно - не було диванчика зі столиком, та й простору не так багато. На запитання, хто ж може вважатись в цьому магазинчику "VIP-клієнтом", продавець, не глянувши на мене повідомила: "тільки той, хто придбає товару більше ніж на три тисячі гривень"... Ага, я так і думав... Не піде ж Софія Ротару, скажімо, купувати в "Метрограді" джинси з Туреччини на суму понад три тисячі... Цікаво, а якщо Софія Михайлівна таки прийде в той магазинчик, і сума її покупок недотягне до заповітних трьох тисяч, вона що, примірятиме джинси або блузку в куточку БЕЗ диванчика?...
Цікаво, що в столиці це нажаль, не поодинокий приклад. Безпідставне розмежування на "VIP" і "простих смертних" трапляється ледь не в кожному торгівельному центрі. І мушу констатувати, що основним критерієм в цієї диференціяції виступають: а) зовнішній вигляд б) сума, яку клієнт залишить в касі. (Якщо з останнім я якось ще можу погодитись, то з першим...)
Буває так: заходить до магазину клієнт, дівчинка або хлопчик з персоналу оціює його з голови до ніг, і, якщо на відвідувачі одяг, який на думку продавця не тягне на "VIP", персонал одразу ж втрачає до клієнта інтерес. А на запитання: "що ви можете мені порадити", неохоче пропонує найдешевше...
Звичайно, "VIP-клієнти" будуть завжди, і кожний заклад сам формує критерії, за якими він виділяє "VIP", середь інших. Лише б основне правило не забували: "клієнт завжди правий".
Для "простих смертних" примірочна кабінка, на відміну від "Zони", виглядала не так шикарно - не було диванчика зі столиком, та й простору не так багато. На запитання, хто ж може вважатись в цьому магазинчику "VIP-клієнтом", продавець, не глянувши на мене повідомила: "тільки той, хто придбає товару більше ніж на три тисячі гривень"... Ага, я так і думав... Не піде ж Софія Ротару, скажімо, купувати в "Метрограді" джинси з Туреччини на суму понад три тисячі... Цікаво, а якщо Софія Михайлівна таки прийде в той магазинчик, і сума її покупок недотягне до заповітних трьох тисяч, вона що, примірятиме джинси або блузку в куточку БЕЗ диванчика?...
Цікаво, що в столиці це нажаль, не поодинокий приклад. Безпідставне розмежування на "VIP" і "простих смертних" трапляється ледь не в кожному торгівельному центрі. І мушу констатувати, що основним критерієм в цієї диференціяції виступають: а) зовнішній вигляд б) сума, яку клієнт залишить в касі. (Якщо з останнім я якось ще можу погодитись, то з першим...)
Буває так: заходить до магазину клієнт, дівчинка або хлопчик з персоналу оціює його з голови до ніг, і, якщо на відвідувачі одяг, який на думку продавця не тягне на "VIP", персонал одразу ж втрачає до клієнта інтерес. А на запитання: "що ви можете мені порадити", неохоче пропонує найдешевше...
Звичайно, "VIP-клієнти" будуть завжди, і кожний заклад сам формує критерії, за якими він виділяє "VIP", середь інших. Лише б основне правило не забували: "клієнт завжди правий".
Немає коментарів:
Дописати коментар