Коли зброєю стає вишиванка

...Важко собі уявити, але за радянських часів, (після Другої Світової, і аж до того, як розпався Союз, вишиваний одяг умовно був "поза законом". І це попри те, що генсек ЦК КПРС Микита Хрущов полюбляв вишиванки. Попри те, що Державний комітет кінематографії справно (згідно виділеної квоти - не більше трьох стрічок на рік) випускав фільми українською, а студія "Київнаукфільму" дублювала українською всю свою продукцію. Попри те, що українські видавництва друкували книжки українською.

Доля "українськості" в житті пересічного громадянина була строго регламентована. І тут не було місця для вишиванки, для святкування Різдва та Пасхи (про відвідування церкви щонеділі я взагалі мовчу). Але під особливою забороною було те, без чого зараз неможливо уявити повсякденне життя. Під особливою забороною був синьо-жовтий прапор...

Прапор шили таємно, на кухнях, при щільно закритих шторах, глухими вечорами з підручних матеріалів. а потім ховали в найпотаємніших місцях. Не важливо, що прапор міг роками пролежати в дальньому кутку під пресом білизни. Важливо, щоб він просто був.

З вишиванками все було трохи інакше. Вони не були під офіційною забороною, за носіння вишиваної сорочки не могли пришити статтю. Але розплата могла бути не менш страшною.

Микола Колесса, професор, ректор Львівської консерваторії в 1953-65-х роках: "В мене була ще дідусева вишиванка, з Полтавщини. Вона добре збереглася, але я не міг одягнути її на якийсь захід - це загрожувало доносом в "компетентні органи". З огляду на мою посаду, це могли розцінити як "підбурювання, та антирадянську агіатцію" - мої студенти завжди в цьому плані були неблагонадійні (сміється), як і студенти Політехніки, і студенти інших інститутів Львова. Отож одягав вишиванку тільки на сімейні свята, коли навколо була тільки родина. Причому штори дружина завжи щільно закривала, а я намагався не підходити ані до дверей, ані до вікон." (З інтерв'ю М. Колесси телеканалу "Інтер" 2003 р.)

Одна з наших клієнток розповідала, як вже наприкінці вісімдесятих, її син, що вчився в одному з київських ВУЗів, одягнув вишиванку на екзамен з політекономії. Хлопця просто не пустили до авдиторії. Його батько потім тиждень просидів під деканатом, благаючи не подавати на відрахування. Шляхом немаленького хабаря справу зам'яли.

Споглядаючи на історію, ми переконані, що займаємось доброю справою. Це наш маленький внесок в розбудову країни, як би пафосно це не здавалось. :)