Разом краще...

...Народилась нещодавно думка - робити вишивані пари. Сорочку для чоловіка і сорочку для жінки. Для коханого та коханої. Для тата й для мами. Пара хороших сорочок для хороших людей. Щоб люди бачили, що це - пара. Що ці сорочки були зроблені Майстром лише для них...

Вони можуть бути різними за характером, переконаннями, віросповіданням... Але в цих сорочках вони будуть єдині. Вони пара. Він і Вона.

Знаєте про що я? Я про "Трипільську пару". Віднині (давайте врешті-решт про земне), ця пара коштуватиме 1000 гривень. Це при тому, що поодинці "Трипільськи" вартують кожна по 600 гривень. Ми нещодавно презентували "Трипільську пару". Я особисто досі під враженням. А далі Вас чекають нові сюрпризи! :)

-------------------------------------------------------------------------------------
світлина з ресурсу i22.beon.ru

Презентуємо комплект класу "люкс"

Лемківщина — найзахідніший регіон України. Займає західну частину Карпат по обох схилах так званих Низьких Бескидів. Лемки - романтики гір, співаки полонин та поети стрімких річок.

"Справного газду видно по вівцях, вправну господиню видно по чоловікові" - говорили лемки. Перефразуючи народну мудрість, скажу: "Справного Майстра видно по вбранню. Якісний одяг видно по матеріалах".

Презентуємо до Вашої уваги новий комплект "Кам'яна квітка" (назва робоча і на основному сайті може бути змінена). Ансамбль складається з камізельки та спідниці. Безрукавка виконана з шестяної тканини від Roberto Cavalli. Обабіч V-подібного вирізу та на спині - авторський візерунок за традиційними лемківськими мотивами.

Спідниця - Світло-сіра тафта від Nina Ricci затягнута на широку гумку попереду та позаду. Це імітує фартушок з запаскою чи зав’язками. Вишита попереду (позаду вишивки немає – негоже сідати на візерунки :)

Під безрукавку рекомендовано сорочку з натурального шовку "дюпіоні" (чекайте незабаром). Сорочка буде вишита такими ж лемківськими мотивами, що створюватиме довершеність ансамблю. Крім того під безрукавку можна одягати гольф чи блузку з власного гардеробу.



Це скоріш не повсякденний, а представницький одяг, який буде до лиця як бізнес-леді під час важливої зустрічі, так і творчій особі під час виходу у світ.

P.S. Незабаром комплект "Кам'яна квітка" буде викладений на основний сайт Майстерні. А поки що він доступний тільки в блозі :)

Коли зброєю стає вишиванка

...Важко собі уявити, але за радянських часів, (після Другої Світової, і аж до того, як розпався Союз, вишиваний одяг умовно був "поза законом". І це попри те, що генсек ЦК КПРС Микита Хрущов полюбляв вишиванки. Попри те, що Державний комітет кінематографії справно (згідно виділеної квоти - не більше трьох стрічок на рік) випускав фільми українською, а студія "Київнаукфільму" дублювала українською всю свою продукцію. Попри те, що українські видавництва друкували книжки українською.

Доля "українськості" в житті пересічного громадянина була строго регламентована. І тут не було місця для вишиванки, для святкування Різдва та Пасхи (про відвідування церкви щонеділі я взагалі мовчу). Але під особливою забороною було те, без чого зараз неможливо уявити повсякденне життя. Під особливою забороною був синьо-жовтий прапор...

Прапор шили таємно, на кухнях, при щільно закритих шторах, глухими вечорами з підручних матеріалів. а потім ховали в найпотаємніших місцях. Не важливо, що прапор міг роками пролежати в дальньому кутку під пресом білизни. Важливо, щоб він просто був.

З вишиванками все було трохи інакше. Вони не були під офіційною забороною, за носіння вишиваної сорочки не могли пришити статтю. Але розплата могла бути не менш страшною.

Микола Колесса, професор, ректор Львівської консерваторії в 1953-65-х роках: "В мене була ще дідусева вишиванка, з Полтавщини. Вона добре збереглася, але я не міг одягнути її на якийсь захід - це загрожувало доносом в "компетентні органи". З огляду на мою посаду, це могли розцінити як "підбурювання, та антирадянську агіатцію" - мої студенти завжди в цьому плані були неблагонадійні (сміється), як і студенти Політехніки, і студенти інших інститутів Львова. Отож одягав вишиванку тільки на сімейні свята, коли навколо була тільки родина. Причому штори дружина завжи щільно закривала, а я намагався не підходити ані до дверей, ані до вікон." (З інтерв'ю М. Колесси телеканалу "Інтер" 2003 р.)

Одна з наших клієнток розповідала, як вже наприкінці вісімдесятих, її син, що вчився в одному з київських ВУЗів, одягнув вишиванку на екзамен з політекономії. Хлопця просто не пустили до авдиторії. Його батько потім тиждень просидів під деканатом, благаючи не подавати на відрахування. Шляхом немаленького хабаря справу зам'яли.

Споглядаючи на історію, ми переконані, що займаємось доброю справою. Це наш маленький внесок в розбудову країни, як би пафосно це не здавалось. :)

Міфи та реальність

...Українська вишивка багатогранна, і вона не завжди така, як ми її звикли сприймати. Наприклад, сорочки на чорному полотні, що останнім часом дуже популярні - зовсім нетрадиційні. Це, скоріше, винахід сучасних майстрів. Не вишивали раніше на чорному полотні. По-перше - непрактично. На чорному полотні видно весь пил, бруд, шесть від худоби, солому, тощо. А по-друге - чорний колір в народі завжди вважався траурним.

Або ось сорочки, що останнім часом також популярні - блакитна вишивка на білому полотні. Так сорочки також не притаманні Україні. Просто барвників таких не використовували. Синя, або блакитна вишивка характерна для Білорусі, а точніше для Білоруського Полісся - тамтешні землі багаті на мідний купорос та ягоду голубіку - за допомогою ціх двох компонентів в старовину фарбували нитки.

Це два найпоширеніших міфи про вишиванки.

А ось хто-небудь знає, що мотиви української вишивки дуже схожі з мотивами вишивки американських індіанців? Неймовірно, але факт. Уважно подивившись на світлини, неважко провести деякі паралелі.

вовняний килим (Гуцульщина) килим (плем'я Навахо, південний захід США)

Візерунки на текстилі племені Навахо, до прикладу, нагадують гуцульськи мотиви, а переміткова вишивка Городенківщини нагадує візерунки ацтеків.

Олег Соколовський, індіаніст: "І давнім українцям, й індіанцям властиве природне, анімістичне світосприйняття. Вірування, обрядодійства у них дивовижно схожі. Скажімо, впадає в око однакова кількість богів. Наприклад, слов’янському богові Сонця Ярилу відповідає індіанський Моніту, богові дощу Даждю — Тамак. Збігаються і свята, пов’язані з циклічним життям природи. Свято літнього сонцестояння в індіанців — Пау-Вау дивним чином припадає на 7 липня, день Івана Купала.

В українській та індіанській культурі теж є багато спільного. У індіанців та українців, зокрема, гуцулів, практично однаковий традиційний одяг — сорочка з вибіленого полотна, камізелька, широкі штани, мокасини. Вишивка хрестиком в індіанців і гуцулів теж майже ідентична. Дуже схожими є й танці наших народів, наприклад, старовинний гуцульський «Аркан» та індіанський «танець Орла». В його основі — почергове відбиття ногами певного ритму. Ці сигнали починають подразнювати півкулі головного мозку, і виникає так званий елемент медитації, трансу. Мета таких рухів — увійти в транс через підвищення вібрації тіла. Індіанці кажуть: душа людини — це пара, а тіло — вода."

плахта (Полтавщина, Україна) спідниця (плем'я Сиу, центральна частина США)

Схожість між обрядами та вишивкою племен американських індіанців та українських етногруп ніхто достеменно пояснити не може. Найбільш імовірна версія, вважають вчені - міграція окремих племен в часи першого "великого переселення народів" з території учасної України, через Сибір та Берингов перешийок (коли протоки ще не було) на територію Північної Америки.

Отож вишивка, вона й в Америці вишивка... :)

Океан вишивки

...Знаєте, скільки в собі приховує термін "вишиванка"? О... Це не просто викроєний та зшитий за особливою схемою шматок тканини, що оздоблений вишивкою. Хтось пробував узагалі підрахувати, скільки існує технік, вишивки, скільки їх ділиться за етнічними регіонами? Думаю, якщо техніки та регіони ще можна підрахувати, то стилів - сила силенна! А щодо окремих екземплярів - таке різмаїття, що його можна сміливо порівняти з різмаїттям комах на земній кулі :)

Сорочки майстрині Соломії Бабак з Кам'янця-Подільського нагадують військові кольчуги - Соломія Богданівна вишиває золотою, срібною, бронзовою, мідною та латунною лускою. Луску завбільшки з сірникову голівку вигитовляють для неї місцеві ювеліри. Використовує майстриня щільне, грубе лляне полотно. "Це сорочки не для повсякдення" - говорить Соломія Богданівна, "чоловік в моїй сорочці має почуватися воїном". Цікаво, що за все своє життя майстриня зробила тільки п'ятнадцять сорочок, жодну з яких не дозволила фотографувати. Відомо, що одна з сорочок є в колекції принца Уельського Чарльза.

Крім традиційних ниток вишивають ще й бісером - така сорочка значно важча, ніж та, що вишита звичайними нитками, але в такої сорочки є значна перевага - така з часом не вигорає на сонці :) Вироби буковинських майстринь полюбляє родина українського Президента.

Доречі, нитки з поліестеру, які ми використовуємо в роботі, також стійкі як до сонця, так і до прання. Прогрес на місці не стоїть :) Звичайно, приємно мати сорочку, на котрій вишивка зроблена нитками, фарбованими в чорницях, бадані, охрі та корі дуба... Проте така сорочка потребує особливого догляду - Ви готові прати так, як прали Ваші прабабці - в холодній воді без застосування миючих засобів? :) Тоді старі сорочки, що зробили народні майстрині сто - а то й більше років тому - для Вас! :)

-------------------------------------------------------------------------------------

на світлині: сорочка, що вишита пайєтками. Автор Мар'яна ЧАБАН (Львів)

Роздуми...

...Ось, міркую на тему національного вбрання. Зараз переважна більшість носить лише вишивані сорочки, комбінуючи їх з джинсами, брюками, звичайними спідницями, тощо. Ну, під джинси, звісно, кросівки, туфлі, черевики, капці - кому що зручно. на плече - сумку, в руку портфель або течка і уперед! Ось, власне на тому і закінчується наслідування національного костюму.

А де ж постоли, запасочки, плахти, штани? Брила, чільця, кресані, віночки, хустки?

Звісно, на роботу в гуцульській кресані, що прикрашена фазанячим пір'ям не прийдеш. (А шкода!!! - Хотілось би подивитись на обличчя колег та шефа :) Але цікаво, багато хто вміє комбінувати національний одяг, і зібрати, скажімо, бездоганне вбрання гуцула з Верховини, бойка Борислава, чи мешканця Черкащини? Так, щоб не помилитись, і не намішати, не одягнути полтавську сорочку з закарпатськими штанами :) І де цьому вчитись? Хіба лише гортаючи підручники з етнографії?...

Звісно, найпростіший та найрозумніший варіант - розпитати бабцю чи дідуся, поговорити зі старожилами тієї місцини, звідки Ви родом... Але мусимо ж знати!... І не тільки знати, але ще й мати! :)

P.S. Доречі, но сорочок, костюмів та футболок, на сайті Майстені можна підшукати сумки та пояси. Ласкаво просимо!

-----------------------------------------------------------------------------------
світлина з ресурсу newsru.ua

Шароварщина в головах

..."Шароварщина!" Якось довелось почути це на адресу людини, що йшла по Хрещатику у вишиванці. Хлопець років двадцяти, в сорочці з візерунком, що притаманний Гуцульщині, кудись поспішав.

"Шароварщина!" Це сказав чоловік середнього віку, одягнений в строгий сірий костюм. Окуляри в роговій оправі і чорний портфель доповнювали номенклатурно-чиновницький вигляд дядька. За якусь мить він увійшов в будівлю Київської Держадміністрації.

Нажаль, сумно, коли люди соромляться прояву національної самосвідомості. Найгірше, коли соромляться такого прояву в інших. А ще, чесно кажучи, мене дратує сам термін "шароварщина" (у сусідів-росіян є також вираз "квасной патриотизм").

На мій розсуд, "шароварщина", нічого спільного не має з носінням національного одягу. "Шароварщина" - це не тоді, коли встають при виконанні національного гімну і не тоді, коли говорять українською.

"Шароварщина" це тоді, коли [censored], в парламенті, не можуть домовитись з [censored], адміністрацією Президента, а останній обговорює з Саркозі можливість вступу до Євросоюзу. Причому усі разом (крім мсьє Саркозі, звісно) полюбляють одягати на свята гарні вишиванки, говорять українською, а на ділі здають з потрухами національні інтереси країни. (Прошу пробачення за використання таких слів, як [censored], та [censored]. Навіть незважаючи на цензуру, усі чудово здогадались, що це були за слова).

Словом, моя позиція зрозуміла - захистимо шаровари! Перефразовуючи профессора Преображенського, можна сказати, що "шароварщина" у нас в головах.

Доводилось чути таке твердження, що межа між патріотизмом та "шароварщиною" така ж тонка, як межа між еротикою та порнографією. На мою думку, все просто: важко сплутати Божий дар з яєшнею. Поважати свої національні традиції та корені - це нормально. А мати в носі імідж країни та добробут громадян, турбуючись про власну кишеню та крісло, при тому обожнюючи вишиваний одяг, предмети старовини, українську горілку, вареники та сало - блюзнірство.

P.S. Тема "шароварщини" більш докладно розкрита тут.

-------------------------------------------------------------------------------------

світлина з ресурсу caricatura.ru

Презентуємо "Трипільську пару"

на світлинах: сорочки "Трипільська пара" від Ярини ЖУК (на другому знимку авторка)

...Пропонуємо до Вашої уваги (поки що тільки в блозі, на сайт будуть викладені незабаром), вишивану пару "Трипільська". Взагалі, "трипільська" тема знайшла нас ще в минулого року. Тоді Ярина створила чоловічу сорочку. Крім вишивки була використана аплікація, сорочка була прикрашена металевими галунами.

Цього разу модельєр використала прямо протилежну кольорову гаму - поєднання чорного тіла сорочки з манжетами та коміром кольору небіленого волокна(чоловіки неодмінно оцінять такий хід - світлі манжети та комір вигідно підкреслюють чоловічу статуру, та вчасно підкажуть, що сорочку час прати :)

Крім того Ярка вирішила відмовитись від аплікації та галунів - цього сезону все стисло та лаконічно.

А в жіночої "трипільської" сорочки цього сезону дебют - вона народилась на світ як пара до чоловічого "Трипілля". Ті ж світлі манжети (тільки значно довші, аніж в чоловічі, що дало змогу зробити "защипи") і світлий комір-стійка, що ніжно огортатиме ніжну жіночу шийку :)
Це гарна пара і, водночас, дві абсолютно самостійні сорочки.

Візерунок, який авторка розробила на основі трипільських орнаментів, передає мирний та водночас твердий характер цивілізації, що виникла на теренах сучасної України на три тисячі років раніше, аніж шумеро-акадська цивілізація в Месопотамії. Серед українських історіографів існує думка, що писемність та колесо були винайдені трипільцями набагато раніше, аніж в Міжріччі Тигра та Євфрата.

Трипільці мали малюнкове (ієрогліфічне) письмо, кожен знак у них був певною мірою словом, а певною мірою реченням. Кожен знак передавав певний комплекс сакральних, священних понять. Вони є у вигляді дерев, птахів, змія, зигзагів... І кожен з цих знаків був пов'язаний з певними міфологічними уявленнями. Частина письма трипільців це орнаменти, й іноді дуже важко відрізнити орнамент від знака умовного.

Юрій Шилов, археолог, історик: У 1963 році румунський археолог Власса на розкопках трипільських поселень знайшов глиняні таблички з якимись знаками. Цю знахідку німецький шумеролог Фалькенштейн та московський Олексій Кіфішин у 1965 році визнали як таку, що підтверджує: трипільська культура мала писемність. Такої ж думки був свого часу й Вікентій Хвойка, котрий і відкрив цю культуру.

Словом, буде що відповісти на запитання: "а що за візернуки на Вашій сорочці?" :)

Біля витоків нашої справи

...Вишиваний одяг існує не одне тисячоліття. Перші звістки про вишивку в українців з'являються в ХІ столітті - тоді ж з'являється перша школа вишивання, що була заснована сестрою Володимира Мономаха Ганкою.

Словом, ремесло це дуже давнє, зі своїми традиціями, школами, правилами та навіть забобонами. Це неабияка культурна спадщина, тому важливо ставитись до мистецтва вишивання з повагою. Адже у вишивці зібрані та зашифровані сакральні знання українського народу. Тому з цим мистецтвом треба поводитись зі знанням та смаком.

Досі із жахом згадую один зі сценічних костюмів співака Олександра Пономарьова - таки собі звичайні джинси, з вшитим в низ холоші, чи нашитим на неї ...шматком рушника. Без коментарів, як то кажуть...

Більше про історію вишиванки написано у "Вікіпедії"

------------------------------------------------------------------------------------
на світлині: срібна нашивна бляшка із антського скарбу 6-7 ст. н.е. Вважається зображенням людини у вишитій сорочці. зображення взято з сайту uk.wikipedia.org

Скажи мені, хто твій клієнт...

...За два роки існування Майстерні, ми вже можемо дослідити, хто саме замовляє та носить наші вироби. Отже, замовляють насамперед люди з творчою жилкою, яких вже не задовільняє "широкий загал" національного одягу на українському ринку. Хочеться вже чогось іншого, ексклюзивного. Новітнього, але на основі традиційних мотивів. Ці люди ідуть до нас. Це творча інтелігенція: журналісти, вчені, митці. Є також і студенти. Окремо хочу відзначити представників бізнесових кіл, та політиків. Це приємно, бо пересвідчуєшься, як невпинно зростає (ні, не мода!) - зростає престиж національного одягу.

Раніше, за радянських часів, одягнути вишиванку на урочистості, або просто з'явитись в національному одязі на вулиці - дорівнювалось злочину і подвигу одночасно... Зараз - носіння національного одягу, це не тільки прояв самосвідомості, але й прояв поваги до своєї країни та свого народу.

Добре, як так було б і надалі... Бо останнім часом як увімкнеш телевізор, подивишься на те, що твориться в українському політикумі - і таке враження, що свідомості на усіх катастрофічно не вистачає...

А це значить, що роботи в нас попереду - ціла купа! Будемо розширювати коло наших клієнтів! :)

P.S. Про те, як відбулось весілля наших друзів (бо вже перейшли з розряду "тільки клієнтів"), лідера популярного гурту "ТІК" Віктора БРОНЮКА з його чарівною обраницею Тетяною, та про те, як Майстерня робила для них весільне вбрання - далі буде! :) (буде більше фото - все можно буде детально розглянути)

---------------------------------------------------------------------------

на світлині: Віктор та Тетяна БРОНЮКИ на лідері гурту "ТІК" - весільна сорочка від Ярини ЖУК на його чарівній дружині - сукня з вишивкою від Ярини ЖУК

Що новенького?

на світлинах: Ярина ЖУК в сорочці з нової колекції. (при розробці візерунку використано мотиви вишивки Поділля)

...Нова колекція не за горами. Масовість - не наша фішка. Закінчився сезон - припиняється виробництво моделей зі старої колекції, до уваги відвідувачів презентується нова. Відшили певну кількість виробів - закриваємо лінію. Ймовірність зустріти дві однакових, наприклад, сорочки нашого виробництва на теренах України впевнено низька - майже нема такої їмовірності. Вишиваний одяг - товар винятковий. Для більшості покупців важливий не тільки візерунок, тканина та кольори вишивки - не на останньому місці стоїть ексклюзив.

Саме тому, усі без виключення моделі старої колекції на сайті http://www.skrynya.com/, відправляються в архів. А їх місце займає нова колекція, що старанно випещена автором.

Ми також можемо створити орнамент, сорочку, чи костюм безпосередньо для конкретної людини. В такому випадку річ 100% ексклюзивна. Привідкрию маленьку таємницю: саме тоді, коли модельєр створює виріб безпосередньо "під замовника", під колір його шкіри, волосся, очей, під його характер та темперамент, коли модельєр не затиснутий ні в які рамки, та має повну свободу дій, саме тоді виходять найкращі вироби.

Робота над новими візерунками, орнаментами, над новими моделями та колекціями - річ інтимна. Майстер ніколи не розкриває своїх таємниць та методів роботи. Але сам процес чаклування над новими моделями, кухня виробництва - завжди цікава.

І не виключно - що саме в цьому блозі Ви першими дізнаєтесь про усі новинки першими, ще до того, як колекція буде виведена на сайт.

Всепереможний голос преси

світлина з ресурсу caricatura.ru

Щиро дякуємо нашій клієнтці і просто хорошій людині Наталі та її добрій подрузі з "Газети по-українськи" котра посприяла публікації цієї статті! Для нас це було дуже великою справою - потрапити на шпальти видання. Раніш думалось що за все в нашому світі треба платити. Дякуємо за приємне враження.
Ми б хотіли розповісти більше про специфіку нашої роботи, оскільки в статті допущено деякі неточності.

Ярина Жук шиє одяг у народному стилі Свої моделі дизайнерка продає через Інтернет.

23.04.2008 15:10

Сорочку 5-річної доньки Софії майстриня розшила трилисником. Такий узор характерний для вишиванок Прикарпаття. Низ рукавів оформила тафтою. Дитина має дві вишивані сорочки та сукню.

"Сорочку 5-річної доньки Софії майстриня розшила трилисником. Такий узор характерний для вишиванок Прикарпаття. Низ рукавів оформила тафтою. Дитина має дві вишивані сорочки та сукню". (фото з родинного архіву Ярини Жук)

29-річна Ярина Жук із Івано-Франківська шиє й оздоблює одяг на замовлення.

Жіночі та чоловічі сорочки, сукні, костюми прикрашає вишивкою. Розшиває також сумки та ремені. Оздоблює їх бісером, камінцями і шкіряними мотузками.

— Ніколи не думала, що таке можна носити. Не люблю шароварщини, — каже 30-річна Любов Кривенко зі Львова. — А чоловік мій любить. Торік на день народження подарував мені вишивану сорочку. Це єдина річ, яку я літом носила мало не щодня. Вона із льону, у спеку — миле діло. Візерунок ненав’язливий, легка вишивка чорною ниткою.

Анатолій Кривенко, 40 років, побачив моделі Ярини Жук в Інтернеті. У відрядженні на Львівщину зайшов у магазин "Скриня" в Східниці. Це єдиний салон-магазин майстрині. Сорочку дружині купив за 600 грн.

— Люди хочуть зручного одягу, а вишите знову модне, — говорить дизайнерка. — Беру лляне полотно із додатком віскози, воно добре носиться і не дуже мнеться. Колір обираю від білого до жовтуватого. На замовлення розшиваю на кольоровому тлі.

"Жук вишиває гладдю та болгарським хрестиком. Усе робить швейною машинкою. Візерунок прикрашає бісером і камінцями."

— Кожен регіон України має свою специфіку вишивання, — пояснює майстриня. — Київщина любить квіти і геометричні фігури, Львівщина — дрібні квіти, Буковина — яскрава і барвиста. Білим по білому люблять вишивку на Полтавщині, гуцули замовляють щось із геометричним, а лемки — із рослинним орнаментом. Для Західної України шию сорочки з пишним рукавом, для Центральної щось витончене, на Сході хочуть строге під шию.

"Візерунок прикрашає бісером і камінцями"

Блондинкам дизайнерка не радить одягати вишиванок із великими яскравими орнаментами.

— Зараз вишиваю для американців, — говорить. — Із ними простіше, бо звикли замовляти товар по Інтернету. Наші хочуть ручної роботи. Кажуть, вишивальниця вкладає душу, а я сперечаюся. Із душею людина для себе вишиває або для рідних. На продаж усе робиться нашвидкуруч, щоб заробити грошей.

Майстриня працює вдома. Має стіл для креслення, місце під швейну машину, примірочну. Замовлення приймає через Інтернет. Клієнти надсилають свої мірки та побажання. Самі пропонують ціну і вказують строк, коли хотіли б отримати товар.

— Колектив креативного бюро "Сахар" із Києва замовив сорочку для боса Андрія Федорова, — розповідає жінка. — Захотіли вишиваний вензель із буквою "ф", навіть фото іменинника надіслали. Нібито бос був задоволений. А загалом замовлень не люблю — то обмеження.

"Одну сорочку Ярина робить тиждень, плаття чи костюм — два-три. Продає одяг за 500–1500 грн. За ремінь бере 80–300 грн. Інформацію про свої роботи Ярина Жук розмістила на сайті "Українські інтернет-крамниці".

Півтора року тому вивісила фотографії виробів у розділі "Рідна мода". Інформацію про себе продублювала англійською. Час від часу розміщує нацимбаліста сайті фотографії нових колекцій жіночого, чоловічого та дитячого одягу. Щодня сторінку Ярини переглядає сотня людей.

Вікторія ЦИМБАЛІСТА

Ми дуже дякуємо журналістці за роботу, а виданню за проявлений до нас інтерес. Аналіз статті незабаром з'явиться в цьому блозі пізніше - слідкуйте за рекламою! :-)))

"Zона для "VIP-клієнтів"

світлина з ресурсу kolobkov.net

...Бачив якось в одному з магазинчиків, що торгує брендовим одягом в київському "Метрограді", табличку: "Zона обслуговування VIP-клієнтів" (ось ця "Zона" мене просто вбила! :-))) Все б нічого, якби табличка не була видрукувана на листку формату А4 і засунута в прозорий файл. Виглядало вбого (шкода не сфотографував - досі не можу собі пробачити).

Сама ж "Zона" являла собою відгороджений темною шторою кут, де стояв шкіряний диванчик, с купою глянцевих журналів на журнальному столику перед ним. Виявляється, "VIP-клієнтам" в цьому магазинчику пропонують нечуваної крутизни сервіс - глянцеві журнали в кабінці для примірки одягу! Вау!

Для "простих смертних" примірочна кабінка, на відміну від "Zони", виглядала не так шикарно - не було диванчика зі столиком, та й простору не так багато. На запитання, хто ж може вважатись в цьому магазинчику "VIP-клієнтом", продавець, не глянувши на мене повідомила: "тільки той, хто придбає товару більше ніж на три тисячі гривень"... Ага, я так і думав... Не піде ж Софія Ротару, скажімо, купувати в "Метрограді" джинси з Туреччини на суму понад три тисячі... Цікаво, а якщо Софія Михайлівна таки прийде в той магазинчик, і сума її покупок недотягне до заповітних трьох тисяч, вона що, примірятиме джинси або блузку в куточку БЕЗ диванчика?...

Цікаво, що в столиці це нажаль, не поодинокий приклад. Безпідставне розмежування на "VIP" і "простих смертних" трапляється ледь не в кожному торгівельному центрі. І мушу констатувати, що основним критерієм в цієї диференціяції виступають: а) зовнішній вигляд б) сума, яку клієнт залишить в касі. (Якщо з останнім я якось ще можу погодитись, то з першим...)

Буває так: заходить до магазину клієнт, дівчинка або хлопчик з персоналу оціює його з голови до ніг, і, якщо на відвідувачі одяг, який на думку продавця не тягне на "VIP", персонал одразу ж втрачає до клієнта інтерес. А на запитання: "що ви можете мені порадити", неохоче пропонує найдешевше...

Звичайно, "VIP-клієнти" будуть завжди, і кожний заклад сам формує критерії, за якими він виділяє "VIP", середь інших. Лише б основне правило не забували: "клієнт завжди правий".

Ручна вишивка vs Вишивка машиною?

...Що краще, кава з турки, чи кава з апарату? Як для мене, все одно, лише б натуральна! Запитання: "що краще - машинна чи ручна вишивка?" - з ціє й ж опери.

В нас чомусь звикли, що сорочка має бути обов'язково вишита вручну. Ні, ну то традиційно, я розумію. Ручна вишивка - це "hand made", це цінуватиметься завжди. Тому що "hand made" - це престижно і страшенно дорого. Майстриня-ремісниця витрачає на сорочку з вишитою пазушкою і, скажімо, уставками, в середньому місяць. В той самий час за допомогою машини, сорочка з таким самим об`ємом вишивки виробляється за два-три дні. Є різниця? З точки зору виробничого процесу - колосальна!

"А якщо порівняти якість?" - багато хто цікавитиметься цим питанням. Ага. Згадаємо про каву - яка кава якісніша? З апарату чи, ти та, що зварена в турці? Cмішне запитання, еге ж!

Але в машинної та ручної вишивки все ж є принципова різниця. Машина вишиває ідеально рівно - стібок до стібка, хрестик до хрестика - все лягає ідеально рівно та щільно. Сорочка, вишита руками неповторна тим, що кожен стібок індівідуальний, як папілярний візерунок на пальцях. Сорочки, вишиті руками - це як відбитки пальців - неповторні. Тим і цінні. Хай там один хрестик деінде більше ніж другий, хай там трошечки не симетрично. Проте - ексклюзивно!

Доводиться також чути про "енергетику", яку майстриня начебто вкладає в сорочки. Ага. Штукатур вкладає душу в стелю, що старанно вибілює в квартирі клієнта? Сумніваюсь. Він просто робить свою роботу якісно. Так же й майстриня-ремісниця - вона робить свою роботу якісно. Тому що це ремесло. Ре-ме-сло. Майстриня любить свою справу та заробляє гроші для того, що б забезпечити свою родину. Це нормально. Це бізнес. Бізнес і мистецтво. Тому енергетики в машинній вишивці рівно стільки ж, що і в ручній. А саме - ніякої. Не в способі вишивки зміст. Зміст в візерунках, що прикрашають сорочку, в кольорах, в манері виконання. Навіщо шукати примарну енергетику там, де треба шукати мистецтво та красу?

Словом, кожному своє. Неважливо як, чи машинкою, чи руками вишита сорочка. Головне, що за нею стоїть праця, та бажання майстра створити надзвичайну річ.

"Обережно, двері зачиняються!" Поїхали...

...Згадайте, скільки разів Ви давали собі обіцянку почати з понеділка нову справу, кинути палити, зайнятись фітнесом, просверлити в стіні нову дірку для карнизу, почати нове життя? (Потрібне підкреслити). А тепер згадайте, скільки разів вам це вдавалось...

Не знаю, в кого як, але в мене з понеділком завжди були проблеми. Тому що понеділок, як відомо - день важкий. Чому? В нас, понеділок взагалі - день знаковий. Початок робочого тижня... Але. Є одне "але". Дивимось уважно на назву - "по-неділок", тобто день "після неділі". Всього лише. Не більше не менше. Всього лише день "після неділі". А неділя, як відомо, день дуже важливий. Це, як на мене - найголовніший день тижня - день спілкування з родиною, (недарма в країнах Європи та Америки, тиждень починається з неділі, а не з понеділка). Вільгельм Завойовник, імператор Священной Римської Імперії, говорив: "Залишимо неділю Богові, понеділок ворогам, а вівторок залишимо собі!"

Тому існує повір'я, що усі важливі справи треба почнати з вівторока. Саме тому, я саме сьогодні, 16 вересня 2008 року, відкриваю нову еру в спілкуванні з Вами, наші дорогі читачі!

В новому блозі Майстерні Ви побачите:

• нові моделі майстра Ярини Жук (те, що зараз присутнє на сайті - не межа фантазій. Буде краще - обіцяємо!)
• новий погляд на українські та світові модні тенденції, (не завжди коректний та цензурний - задздалегідь вибачаємось).
• деяки виробнчі таємниці нашої Майстрені (таємниці, зазвичай, для того і існують, щоб про них ніхто не здогадався - тому для особливо уважних та кмітливих, буде окремий бонус).

Оскільки це блог, а не строго регламентоване видання - буде багато емоцій та зовсім неочікуванних речей... :) Яких саме - дізнаєтесь вже від завтра!